Сторінка:Іван Франко. Орфей (1915).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Тій-бо з блаженних усіх виявляв він найбільшу пошану.
Ся ж до молитви його залюбки і свій слух прихилила,
Бо понад інших людей особливо цінила й любила
Того героя без страху, преславного Айзона сина.
І Третьородну в ту мить покликнувши, їй [щось] поручила;
Ся ж уробила як стій корабель йому [дужий] буковий,
Що при ялових весел запомозі солоні безодні

Вперше зміг переплисти та верстати по морі дорогу.
От і покликав тоді королів велеславних багато
В Фракію, кіньми багату, отой божественний Іязон,
Та віднайшов і мене, як звучну лагодив я кіфару,
Щоб при її любій грі медоточную вивести пісню,
Ласкаючи нею слух звірів, та земноводних, та птахів,
А як ввійшов у мою мені здавна так любу яскиню,
Лагідний голос такий він добув із грудей волосатих:
«О Калліопи й Ойагра нащадку коханий, Орфею,
Ти, що в Бістонії зверхник усіх вівчарів тих ціконів,
Радуйся! Ось-бо прийшов я на Гаймона берег уперве,
Та над Стрімона вири, та в Родопи високі провалля.
Сам же походженням я із преславної крові мінійців,
Айзона син, фессалієць, прошу мене в гості прийняти.
Радо прийми, наче друг, мене й вислухай ти моє слово
Слухом ласкавим, схили на благання моє свого духа.
Переплисти криївки негостинного моря та Фазіс,
Вкріплений на кораблі «Арго», та ще дівичі дороги
Морські відкрити бажа [доборова] геройська дружина,
Що тільки жде на твою ліру та на твій божеський голос,
Надіючись у тобі знайти помічника в морських трудах;
І не бажають плисти до тих варварських племен без тебе.
Адже недаром ходив ти у темнеє гирло безодні
І у найглибшу глибінь на підземнеє дно недоступне
Сам між усіми людьми і знайшов собі поворот відтам.
Тим-то з мінійцями враз підійми також се спільне діло».

А я на теє йому відповів ось якими словами:
«Чи ж до Колхіди мені їхати на прохання мінійців
І на щоглистім плисти кораблі по синявому морю?
Досить уже я трудів переніс, зазнав прикростей досить,
Відколи на землю цю незміренну в міста я явився,
Як у Єгипті шукав вирочень я та в Лівії людям,
Доки з мандрівки тієї виру не спасла мене наша
Мати та не завела у [отсюю вже] іншу домівку,

45