Щоб, переживши важку старість, тут я дожив аж до смерті,
Та не годиться втікать від того, що судила нам доля,
Мойри велять, то піду, бо вони не безчесні [богині],
Зевса ласкавого доні святі. Тож піду [в ту дорогу],
Стану в числі королів та узброєних півбогів [наших]».
В той час яскиню свою я покинув кохану й подався,
Сам із кіфарою там спішним ходом у табір мінійців
Я причвалав, що стояв на Пагасеїди побережжі.
III. ЯЗОНОВА ДРУЖИНА
Тут, отже, в зборі була щонайкращих мінійців дружина
На тіснині, де піску много, над закрутами Анавра.
Та як почули вони, що до них навпростець я надходжу,
Вийшли назустріч мені і втішалося в кождого серце.
Потім промову я мав і розпитував кождого мужа.
Першого бачив я тут божественного силу Геракла,
Що від Алкмени вродивсь із обійм Кронієнка Зевеса,
Після того як три дні без перерви стояло на небі
Сонце, а потім тяглась повитухою ніч така ж довга.
Тіфа Гагненка також, що стерник довгого корабля був;
Саме тоді він прибув по теспійській воді, що граничить
Надтельмістових людей і тих, що живуть понад Фаестом:
Сей чи при добрих вітрах, чи серед супротивної хвилі
Вмів кермувать корабель з незвичайною штукою влучно.
Кастора там я пізнав, та їздця [над їздців] Полідевка,
І Тітаренця, також Мопса, що його Ампіка жінка
Хавнія вродила під Арегоновим буком,
І Аяченка Пелея, преславного сина Айгіни,
Що над долопами власть мав у Фгії багатоплодючій,
Бачив Тріоста я теж, Гермеса велеславного внука,
Сина Айтала,— його славна вродила Евполемея,
Мирмідонова дочка, у скелястій [країні] Алопі;
Бріта та красеня Ехіона, яких колись німфа
Вродила [враз] Лаотоя, коли злягся з нею в Мереті
Владар Кіллени та злотої різки, забійця Аргея.
Зараз за ними прийшли Акторенко й Корон-воловбійця,
А перед ними Іфікл, божественний Філака нащадок,
Та Бут Айнеєнко, що був до світлого Фейба подібний,
46
