Горя не знавши ні бід. А як місяць мине їм фатальний,
Сном засипають солодким і так стають здобиччю смерті,
Їм же турботи нема про прожиток та працю людськую,
Лиш медовими живуть зелами, що круг них виростають,
А за напій божественная їм дістаєсь амброзія,
І всі в однакім віці процвітають молодості цвітом.
Всім їм усе із очей супокій сяє та дух погідний,
Дітям не менше, як їх родичам, і розумна розвага
Жити по правді [в добрі] та розумно лише говорити.
Тих ми велике число перейшди, узбережжям ідучи
Пішки, а потім дійшли, тягнучи корабель мореходний
До кіммерійців, які одинокі, позбавлені світла
Огнепромінного сонця, бо в них закривають схід сонця
Гори — [високий] Ріпай та хребти Кальпія [широчезні].
Південне світло для них замика велетенська Флегра,
Що з сходу тягнеться, а вечоровеє світло ховають
Від тих людей островерхії Альпи, і так окружає
Вічний їх морок. До них ми дійшли, ніг не перетомивши,
Аж до стрімкої гори прийшли там, де безвітряна пристань,
У яку воду несе Ахерон зі страшними вирами,
Золотоносна вода, що пливе з снігової країни
Хвилями, наче срібло, і вливається в чорную пристань.
А понад берег ріки шелестять дерева все зелені,
На яких висять плоди, що ні вдень, ні вночі не спадають [1].
Довкола них земляна й скотоховная Герміонія
Мурами їх обвела; [люд живе] в землянках та в руїнах.
Але живе в них народ між людьми всіми найправедніший,
Що по смерті всяк із них лиш одного човна потребує,
Душі-бо їх переходять без задержки до Ахеронта
З пристані тихої, що притикають до неї їх села
І входять у непрохіднії Адові брами, в рід сонних.
XVIII. НАЙТЯЖЧА ПРОБА
А як і тії міста, тії теж племена та народи
Ми проминули, тяжким лихом усе далі гнані,
Виступив у корабель тут Анкай і негайно
Товаришам, що були вже потомлені, ходячи пішки,
[Теж велів у корабель уступать, а як всі те вчинили],
73
- ↑ Мабуть, мова про ялові та смерекові шишки.
