І ніхто також не знав, де ми [та куди пруд занесе нас],
Якби на краю [небес] не побачив Лінкей океану
Дзеркало тихе. Він був дуже далекозорий; острів
Також побачив, увесь у колоссі, [пшеницею] вкритий,
А на нім много храмів та домів володарки Деметри,
Але довкола його облягла величезная хмара.
Про все те чув ти мою повість, благорозумний Мусаю,
Як Персефону колись, як цвітки ніжні рвала руками,
Кревні її підійшли у густім та широкому гаю,
І як у той час Плутей, чорногривії коні запрягши,
Діву захопив собі не без волі великого духу,
Вхопивши ж, так і уніс через хвилі безплодного моря [1].
Та я відрадив тоді к берегу кораблем підпливати
Острова того й його тих блискучих храмів, бо жаден
З-поміж смертельних людей з кораблем не ставав тут
ніколи.
Пристані-бо там нема, щоб прудкі кораблі поміщала,
Тільки висока скала обіймає той острів довкола.
Дуже стрімка, а на нім ростуть дари прегарні [Деметри].
XIX. СЛІДАМИ ОДІССЕЯ
І не відмовив словам моїм той, що судно чорнобоке
Кермою водив, Анкай, але зараз стерно, навернувши,
Вліво скрутив а, аби потім знов навправці не погнало,
Біг направоруч держав. А на третій день ми допливали
Вже до лікайських земель та морем вінчаних пристановищ,
Де була Кірки домівка, й сей час причалили під берег,
Повні тривоги, й до скель поприв'язували всі припони,
Зараз Іязон послав з корабля товариство добірне
Звідати, що за народ населя ту країну широку,
Місто оглянути їх та звичаї пізнать [і встанови].
Як лише вийшли, аж ось їм назустріч виходить неждано
Не хто, а рідна сестра вельми розсудливого Аста,
Гелія-бога дочка,— її Кіркою звати привикли
Мати її Астеропа й [отець] Гіперіон пресвітлий.
Швидко дійшла вона до корабля. Тут усі остовпіли
75
- ↑ Мабуть, найдавніше і найкраще оповідання про се маємо в початку т(ак) зв(аного) гомерівського гімну до Деметри.
