До божественної ми причалили Керкіри, де зручні
[В мирі] живуть веслярі й мореплавства свідомі фаяки.
Тим правознання дає й суди судить володар Алкіной,
Найправедніший поміж королями. Отут ми, припони
Поприпинавши святі, [перед всім] приготовили жертви
Зевсу-всевидцеві та прибережному Аполлонові.
Але ось нахрапом тут догонила нас [і загрозила]
У величезнім числі кораблів сильна флота Аета,
[Зложена] з колхів, ерравів, та харандаїв, та солимлян,
Що за мінійцями гнали, аби повернути Медею
Перед обличчя Аета-вітця та на ній відімстити
Злочин [без міри тяжкий], замордовання [рідного] брата.
Як лише в пристань ввійшли глибочезну, де висісти легко,
Вислали зараз гінців до палат короля Алкіноя,
[Щоб повелів ізловить королівну, в убійстві виновну,
І в руки їм передав, щоб її до вітця завернули].
Близька вже смерті, зо страху вся поблідла Медея,
Щоб не велів її взять і невільно відставить додому
[Славний] фаяків король, і нечуване вийшло б їй лихо.
Але не те призначила їй там злопагубная мойра;
Мусив уперед загибель страшну нанести на Пелія
Дім і самому царю зробить лихо великеє Язон.
Але коли короля-батька волю почули жорстоку
Богоподібний Алкіной та рожеволиця Арета,
Зраз Алкіной велів своїм герольдам, щоб королівну,
На яку впала тяжба, привели з корабля [у його дім],
Щоб він вітцеві її міг для кари її відіслати.
Змилувалася, однак, королева преславна Арета
І, промовляючи ласкаво, ось що сказала до мужа:
«Се не добро розривать [раз заключене будь-як] подружжя,
Ложе подружнє розбить, розривати любовнії зв'язки,
Бо гнів великий за те діонайська кладе Афродіта
На тих мужів і жінок, що посміють таке щось зробити.
Якщо ще панна вона і сюди недіткнена прибула,
То відішли до вітця та додому у рідну Колхіду;
А як жіночим спілкуванням і лежанням в однім ліжку
Збулась дівоцтва свого, то хай муж її візьме до себе».
Так мовила, й Алкіной взяв до серця собі теє слово
І постанову прийняв усе те так і перепровадить.
