Цю сторінку схвалено
II.
Хвилю йшли мовчки довгим, темним корідором, нарештї ключник порівнявши ся з Панталахою мовив:
— Слухай, Панталаха, а чуєш ся дуже слабим?
— Я? Від чого? — з нехотя перепитав Панталаха.
— Від чого! Баґателя! Пятьдесять буків дістав і ще питає, від чого?
— Буків! — з призирством процїдив Панталаха. — Що менї то значить! Не стілько я їх нераз діставав, тай не таких ваших цїсарсько-королївських буків! Як би то пан знав, що не один із нашої бранжі дістане, коли впаде в руки такої хлопської комісиї, то тодї би пан знав, що значить „витримати“. А се що? Нїби мене пятьдесять блох укусило.
— Ей Панталаха, Панталаха! — з щирим жалем мовив ключник. — Чи ти не боїш
