— Ну, так, то добре. А за що він дав тобі се?
— За що? За нї за що. За те, щоб я спав у ночи.
— Ага! А не казав тобі, щоб ти нїкому нїчого не говорив?
— Казав.
— А не казав тобі, відки він дістав сю забавку?
— Казав.
— А відки? — запитав цїкаво ключник. Він тремтїв при самій думцї, що Панталаха міг сказати отсьому дурневи, що дістав того ринського від Спориша. — Ну відки він дістав її?
— Від сьвятого Миколая.
— Що? Від сьвятого Миколая?
— Ну, так, — мовив осьмілений Прокіп. — Сьвятий Миколай прийшов до нього і мовить: „Не плач, Панталахо! Били тебе пани за те, що ти втїкав. Маєш ось тут ключове зїлє, воно тобі всї замки відчинить, і ти знов утечеш“. А Панталаха прийшов до казнї дуже веселий. На сам перед хотїв мене з'їсти, а потім розколов се на дві половинки і видобув відтам ключове зїлє.
— Якеж то було зїлє?
— О, гарне! Таке синеньке, а тоненьке, а довге, довге. Тут у тім лежало скручене. А потім Панталаха мовить до мене: „Дам тобі
