Миколай, то що в церкві на образї намальований.
— Ну, а відки він узяв ся тут?
— Сього не знаю. Прийшов.
— А коли-ж то він дав се Панталасї?
— Як його вибили, тодї йому дав.
— А не мовив тобі Панталаха, як виглядав той сьвятий Миколай?
— Не мовив нїчого.
Ясне дїло: від Прокопа годї було дізнати ся щось більше. Почали дозорцї ревідувати казню, перетрясати сїнники, заглядати до кождої шпарки, до кождої щілинки, і справдї їм удалось повіднаходити богато всяких металевих предметів: бляшок, дротиків, штабок, шматочків міди і т. и. Але нїчого такого, що моглоб навести на який дальший слїд. Усї від давна знали, що Панталаха не лише працює в шлюсарській „лябаторнї“, але також у казнї виробляє ріжні предмети, то й нїколи не забирано у нього при ревізиях дрібних та нешкідливих предметів, так що й тепер дозорцї не здивували ся, познаходивши їх стїлько в його схованках.
Утомивши ся безплодною шуканиною вже забирали ся до виходу, коли в тім Прокіп, що підчас усеї ревізиї скулений і недвижний сидїв на своїм тапчанї, нараз ісхопив ся й заступив дорогу Споришеви простягаючи до нього обі руки.
