не міг діждати ся тої хвилини, коли опинить ся на другому поверсї, відімкне свій покоїк, переведе дух! А потім він виняв той білєт, довго гаряче цїлував його, і тільки тодї прочитав, що було на нїм написано: »Реґіна Твардовська, вулиця Зелена, число 8, перший поверх, у панї Армашевської.«
А потім були Різдвяні Свята, які Євген провів над книжками. А потім був баль академіків, на котрім був Євген, але не було Реґіни. А потім він зробив докторський екзамен summa cum laude й того самого дня, тремтячою зі зворушення рукою, написав на своїм візитовім білєтї кількома словами повідомленнє про сей факт і, заклеївши білєт у маленьку коверту, вислав його експресом[1] Реґінї на вказану адресу. І ще того самого дня той сам експрес принїс йому до його помешкання і вкинув у листову скринку иньший візитовий білєт, на якім було написано:
»Ви трошечки спізнили ся. Моя сестрінниця[2] Реґіна Твардовська власне вчора вийшла замуж і сеї ночі виїхала зі своїм мужем на постійний побут на провінцію, то й не могла особисто відібрати вашого писання. При нагодї я перешлю їй його. З поважаннєм, Анєля Армашевська.«
Євген тяжко відхорував сю маленьку візитову карточку й тільки помалу, по довгих місяцях, прийшов до себе. І хоча тїло вернуло до давнього здоровля, душа не переставала болїти. Спомини про Реґіну не покидали його, він рвав ся до неї думками, мріями, шукав її в кождім новім містечку,
