— За морґ города, між хатами, треба дати триста, штириста ринських.
— Ну, то пасовисько, певно, стілько не буде коштувати, як вірне поле. Але візьмімо навіть і так. То що ж, двацять морґів по сто ринських, то були би дві тисячі.
— Е, пан хотїв Шльомкови продати його за тисячу, але як ми на Шльомка похрупостїли, то він відпустив.
— Що то за Шльомко?
— Та Жид, арендар.
— Ну, бачите, то сам пап цїнить се пасовисько лише по пятьдесять ринських за морґ. А кілько вас досї коштує процес?
Селянам, очевидно, немила була ся розмова. Вони підозрено дивили ся то на адвоката, то один на одного, далї той, що досї головно промовляв, відповів нерадо:
— Та що пан будуть нас допитувати, кілько нас коштує процес? Коштує, що коштує, але ми мусимо дійти свого.
— Я вважав своїм обовязком із самого початку звернути вашу увагу на те, що справа буде ще коштувати немало гроша і клопотів. Та хто знає, чи оплатить ся вам сею дорогою доходити до свого.
Селяни, мов на команду, встали зі своїх місць.
— Та коли пан адукат, — мовив їх бесїдник, кланяючись — коли пан адукат чогось на нас загнївали ся (знов поклін) і не хочуть далї провадити нашої справи (ґреміяльний поклін усїх трох) — то ми просимо віддати нам наші папери, і ми підемо, шукати собі иньшого адуката.
