те, що при близшім оглядї детайлїв справа може показати ся не такою неможливою… »Ну, візьмім ваше село — кілько в вас довжників у банку?« Показало ся, що нїхто з завзятих полїтиків сього не знав.
— Ну, се вже сором! — мовив Євген.
— Хлопи криють ся з тим, — пробував викручувати ся один, але всї чули в душі, що сей викрут нещасливий. Усїм було нїяково. Євген пропонував усїм присутним порозвідувати, кождий у своїм селї, хто, де, й на кілько, й на які проценти задовжений. Будемо мати такий виказ, то попробуємо подумати про способи санації. Оратори раді були такому виходові, що переносив справу в будуще, шумно обіцяли зробити все й роз'їхались. Розумієть ся, що про виконаннє нїхто й не подумав. Тільки один о. Зварич по кількох тижнях зголосив ся до Євгена з детайльним виказом усїх довжників у своїм селї. Показало ся, що там у рустикальнім банку задовжених було мало, але найбільше сидїло по кишенях приватних лихварів-жидів, а то й своїх братів, багатших селян. Почали радитись оба над способами рятунку. Євген мав перевести переписку з крилошанським[1] банком у Львові, чи сей не захотїв би взяти на себе конверсії сих довгів; о. Зварич мав шукати деяких місцевих способів. Через тиждень він знов явив ся в Євгеновій канцелярії і сказав йому, що знайшов спосіб конверсії, і переписка з крилошанським банком уже непотрібна. Євген був того дня дуже занятий і не
- ↑ Крилошанин — консисторський радник
