мав часу розпитати його, який се спосіб, а о. Зварич, очевидячки, не мав охоти розводити ся широко, що се за спосіб, і так вони розстали ся. Се було досить швидко по оселенню Євгена в містї. Аж пізнїйше, по розмові з Ваґманом, Євген почав догадувати ся, що се Ваґман став йому тут у пригодї. Він бажав сьогоднї розвідатись про се докладнїйше.
— Слухайте, отче, — мовив він, закурюючи циґаро, — я, властиво, так і не довідав ся від вас, як ви зробили з тими вашими довжниками?
— Так, як ви радили, — мовив о. Зварич, пикаючи свою невідступну люльку.
— Як то?
— Конверсію.
— Яким способом?
— На пять процент.
— У якім банку?
— У жаднім.
— Ну, а якже? Відки взяли грошей? Адже тих ваших довжників було більше, як на шість тисяч?
— Півсема тисячі.
— Се ж великі гроші.
— Ми позичили десять тисяч на пять процент, і се нам меньше докучає, як ті півсема на лихварські проценти. Знаєте, там деякі платили по крейцару від ринського що тижня!
— Хто ж вам дав десять тисяч? На яку гіпотеку?
О. Зварич бухав клубами синявого диму і всміхав ся.
