— На яку гіпотеку? На мою бороду.
— Але ж у вас і бороди нема![1]
— А, бачите. А проте гроші дістав. І без нїяких формальностей.
— Але від кого ж?
— Od dobroczyńcy, nie pragnącego wymienienia jego nazwiska[2].
— Ха, ха, ха! — засміяв ся Євген. — Od dobroczyńcy!… Значить, від Ваґмана?
Лице о. Зварича протягло ся.
— Ви відки знаєте?
— Значить, угадав! — сміяв ся далї Євген. — Знаєте, він був раз у мене й зарекомендував ся менї як добродїй добродїїв. Ви сказали »dobroczyńca«, і менї зараз пригадали ся його слова.
— Він вам говорив про мою позичку?
— Нї, але згадував про вас.
— А чого він у вас хотїв?
— Е, там… інтерес… Зрештою, поговоримо і про се… Але скажіть менї, як се стало ся, що він дав вам такі великі гроші?
— Він просив мене не говорити про се нїкому.
— А мене відіслав до вас, щоб ви дали менї поняттє, що він за чоловік.
— Гм… то диво! Та, зрештою… Ну, певно, він боїть ся, щоб иньші жиди-лихварі не дізнали
