Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/221

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 219 —

— На яку гіпотеку? На мою бороду.

— Але ж у вас і бороди нема![1]

— А, бачите. А проте гроші дістав. І без нїяких формальностей.

— Але від кого ж?

— Od dobroczyńcy, nie pragnącego wymienienia jego nazwiska[2].

— Ха, ха, ха! — засміяв ся Євген. — Od dobroczyńcy!… Значить, від Ваґмана?

Лице о. Зварича протягло ся.

— Ви відки знаєте?

— Значить, угадав! — сміяв ся далї Євген. — Знаєте, він був раз у мене й зарекомендував ся менї як добродїй добродїїв. Ви сказали »dobroczyńca«, і менї зараз пригадали ся його слова.

— Він вам говорив про мою позичку?

— Нї, але згадував про вас.

— А чого він у вас хотїв?

— Е, там… інтерес… Зрештою, поговоримо і про се… Але скажіть менї, як се стало ся, що він дав вам такі великі гроші?

— Він просив мене не говорити про се нїкому.

— А мене відіслав до вас, щоб ви дали менї поняттє, що він за чоловік.

— Гм… то диво! Та, зрештою… Ну, певно, він боїть ся, щоб иньші жиди-лихварі не дізнали

  1. Як відомо, унїятські пан-отцї на католицький лад голять бороду й вуса.
  2. Звичайна ґазетна фраза: від добродїя, що не хоче, щоб назвали його прізвище, у нас звичайно — від невідомого добродїя