а на той лїс, то взяв більше, як десять тисяч. І без банку не сміє рушити.
Тимчасом бричка минула лїс й заїхала в село, що лежало в долинї над рікою. Посеред села між високими липами й ясенями стояв двір пана маршалка Брикальського.
— У пана маршалка сьогоднї полюваннє, — мовив Демко, показуючи очима на двір. — У діброві дики стадами ходять, шкоду страшенну роблять по полю. На самій бульбі[1] люде тисячні шкоди понесли[2]. А панови було байдуже. Аж як йому самому дики цїлий копець[3] з бульбою розбили, то спросив полюваннє. Чуєте, як там трублять та гукають?
І, справдї, з широких сугорбів, покритих високим дубовим лїсом, що тепер під пожовклим листєм виглядав мов лан велитенського спілого збіжжя, чути було гомін стрілецьких труб, крики та верески нагінки й де-де цюканнє рушниць.
Вїхали в село. Проїхавши крутою вуличкою між городами, вибрали ся на широкий майдан, що розкинув ся перед коршмою. Велика мурована коршма з заїздом, своїми обдряпаними стїнами і своїм нехарним виглядом добре достроювала ся до болотистого майдану. Перед коршмою стояла досить велика купа селян; ще більше число їх тисло ся до сїней, а з шинку чути було глухий гамір, і видно було крізь повідчинювані вікна густий стиск голів.
