в дописи факти — на основі протоколів Страхоцького, але про те від мінїстерства справедливости прийшло телєґрафічне візваннє[1] до президії львівського суду — здати справозданнє про все порушене в дописї й починити відповідні зарядження, щоб подібні справи не виринали на прилюдний вид і не утруднювали становища правительства.
Почали ся переслухи, президент окружного суду поїхав до Львова, давши перед тим Шнадельському до пізнання[2], щоб «присїв фалди»; в цїлім повітовім судівництві кілька місяцїв було повно клекоту й таємних шептів. Скінчило ся перенесеннєм у иньші повіти — жандармів, що, буцїм-то, самовільно, не порозумівши свої інструкції, заковували в кайдани селян, візваних до суду в характері свідків.
— Значить, нема винуватих! — аж скрикнув Євген, довідавши ся про се, й під таким титулом[3]: «Нема винуватих» написав другу допись до віденської ґазети. Подавши вислїдок доходження[4] у справі Шнадельського й зазначивши, що сього пана за ввесь час навіть не кликано до суду для переслуху, він із поля судівництва перейшов на иньші поля публичного життя в Галичинї, всюди показуючи прояви гнилизни й занепаду. Та сим разом ефект був зовсїм не такий, якого надїяв ся автор дописи. Навіть віденським опозиціонїстам краски видались занадто чорними, й редакція надрукувала
