ночах, спав покритий усїма дахами, які тільки були в нього в хатї, і нагрівав ся тільки надворі, при роботї. В його хатчинї, бачилось, мороз звив собі трівке гнїздо, кидав ся йому на шию при самому входї, і чим далї в ніч, тим тіснїйше тулив ся до нього, проймав його до кости. Навіть поблизу розпаленої печі сей упертий мороз відчіпляв ся від нього лише з одного боку, не перестаючи грозити другому. Нїколи ще зима так не докучала Баранові. Він крав дрова, тріски, і навіть стару деревляну посуду від усїх партій, увесь день тільки за тим і нипав[1], щоб роздобути дрівець, і топив у своїй ненаситній печі, топив до пізньої ночі і грів ся, проганяв упертий холод, що своїм дотиком будив у його тїлї непереможну дрож.
І сьогоднї він сидить і грієть ся. В печі догаряють якісь опилки[2], лати з сусїдського паркана і скалки з якоїсь розбитої коновки — худа справа для ненаситної залїзної почвари, що, розпечена внизу, нагорі ледви тепла і грозить швидко вистигнути та лишити його над раном на поталу тріскучому морозові. Пізно вже, на міськім ратуші вибила десята. Та проте на вулицях іще рух і гамір. Сьогоднї святий Сильвестер[3], кінець року, а міська людність, особливо середнїй стан, обходить сей день празнично. Не так день, як вечір. Стрічають Новий Рік. У кого сїмя, той у колї сїмї; дехто у знайомих. А в кого сїмї нема, той шукає кавалєрського товариства і стрічає Новий Рік у
