би се все в нас трактовано[1] на-серіо, то нам навіть із грішми у жменї тяжко б було чкурнути за море. Але коли маршалок тут і там конфіденціяльно шепне слово — зовсїм загально, не компромітуючи себе — quia Judaeus, знаєш, — то все може робити ся так, що нам і волос з голови не злетить.
Шнадельський слухав уважно, але всї ті комбінації не дуже розігріли його.
— Бачу, що ти уклав собі плян, — мовив він до Шварца.
— Так. Я присвятив йому не мало часу й заходів.
— Тут треба числити ся з ріжними можливостями. Чи думаєш, що вхід до Ваґманового дому вночі такий легкий?
— Не дуже, се певно. Але я маю надїю видибати відповідну хвилю при помочі отсього божевільного Барана. Знаєш, у нього така голова, що як натиснути на нього, то скаже все, що знає, і зробить усе, що йому велиш.
— Непевна дорога.
— Нїщо нас не гонить. Будемо ждати доброї нагоди.
— Ну, нехай і так. А друга річ. У сього вовка у гнїздї, певно, не все є готові гроші. Ну що, як ми прийдемо й застанемо, може, купу векслїв та довжних записів? Що нам із сього за пожиток?
— Не бій ся. Готівка в нього є тепер завсїди.
- ↑ Розбирано
