Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/330

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 328 —

Не знаю, як велика, але є. Зрештою, можна ще понюшкувати між жидівськими факторами.

— Гм. І ти думаєш, що з сеї муки може бути хлїб? — задумчиво питав Шнадельський.

— Я сам уже хотїв пустити ся на сю експедицію, але потім розміркував, що у-двійку лїпше. Коли ти готов зо мною до спілки, то думаю, що справа може повести ся.

— Що ж, зробити не зробити, а подумати, підготовити ґрунт не завадить. Ану ж трапить ся, справдї, добра нагода…

— Лїпшої можливости я й не можу добачити. І при тім знаєш, сама думка — зробити пакість сьому собацї — наповняє мене радістю й охотою.

— Се само собою. Се й у мене розпалює вогонь у нутрі. Добре, брате! Будемо оба пасти очима сього вовка, а в відповідній хвилї далї на нього!

— Тільки ти на всякий випадок не забудь натякнути панові маршалкові.

— Думаю, що й се дасть ся зробити.

І з тим оба джентльмени ввійшли до шинку, в якім іще світило ся, вгонюючи перед собою крізь отворені двері величезний клуб морозного повітря до душної, нагрітої кімнати, повної ще веселих гостей, що тут стрічали Новий Рік.


XLVII.

Баранова прогулька по містї в-опівніч Нового Року наробила великого розруху. В усїх колах міської людности на Новий Рік нї про що не го-