— Нї, не чув нїчого.
— О, цїкаві історії!
І пан маршалок розповів із власними прибільшеннями історію про нічний напад Стальського на Рафаловичеве помешканнє, розумієть ся, ставлячи справу так, що уведеннє Рафаловичем жінки Стальського являло ся безсумнївним фактом.
— Бійте ся Бога! — скрикував раз-по-разу староста підчас сього оповідання. — Але відки ж пан маршалок знають се?
— Власне оповів менї один зі свідків сеї авантури. Зрештою, по містї скрізь говорять про неї голосно.
В тій хвилї ввійшов возний і подав старостї якесь письмо. Сей перебіг його очима й аж підскочив з дива.
— Представте собі, пане маршалку: донесеннє від полїції! Стальського найшли нинї рано вбитим у його помешканню. Його жінка щезла безслїдно.
— От і бачите! Се він! Се його рука. Коли не сам, то хтось із його намови.
— Ах! Се показує нам справу в новому світлї! — мовив староста, тручи себе долонею по чолї, мов бажаючи видобути відтам те нове світло.
— Я радив би зараз на вічу, зпосеред хлопів арештувати сього панича. Се раз-на-завсїди заріже його в їх очах, зробить його неможливим, — мовив рішучо маршалок.
— Розумієть ся, розумієть ся! Тільки на власну руку я не можу сього зробити.
— Суд недалеко, — мовив маршалок.
