Він чув себе в тій хвилї премудрим стратеґом, що видає накази й інструкції, від яких залежить закінченнє великої битви.
Не гаючись, вони побігли оба зі старостою й подались просто до президента суду.
А на Вигодї, тимчасом, розпочало ся віче в дуже піднесенім, навіть веселім настрою. Жидів зібрало ся дуже небагато; се знав бурмістр дуже добре наперед, що в торговий день кождому Жидові сто раз важнїйше дїло — торг, нїж якась там повітова орґанїзація. Тай ті Жиди, що зійшли ся з цїкавости, уступили на бік і згубили ся в юрбі, коли величезний заїзд наповнили селяни, що густими лавами надтягли з міста під проводом бурмістра й Рафаловича. Комісар від староства ждав уже й широко витріщив очі, побачивши такий склад »жидівського« віча. Він пробував супротивляти ся, але бурмістр вияснив йому, що немає причини до протесту, що анї характер, анї порядок дневний віча через се не змінять ся. Комісар, не маючи на сей випадок нїякої виразної інструкції від старости й не хотячи задирати ся з бурмістром, заспокоїв ся й постановив ждати, що буде далї.
Перший промовив до зібраних бурмістр. Він перепросив »шановних« зібраних, що говорить по-польськи, сказав кілька слів про важність таких зібрань, похвалив селян, що явили ся так численно, — підпустив шпильку Жидам і інтелїґенції, що хоча збори були оповіщені плякатами, їх явило ся тут так мало. »На наш сором, навіть референт, що мав говорити про першу точку у справі вибору нової кагальної старшини — Ваґман — не явив ся.
