— Виглядало так, немов вістка про вбивство Стальського була для нього несподїванкою. На відхіднім запевняв усїх зібраних про свою невинність.
— Ну, се, справдї, був би досить незвичайний феномен, — мовив президент, — щоб убийник зараз на другий день аранжував публичні збори на перекір властям і промовляв аж до самої хвилї арештовання.
— Так зовсїм неможливим се не було б, — мовив староста. — Всякі феномени бувають. Але, своєю дорогою, — я пильно обсервував його ввесь час і дійшов до такого погляду, що або сей панич незвичайно рафінований злочинець, або винен у вбивстві Стальського стілько ж, що ви або я.
У тій хвилї застукано до дверей, і ввійшов слїдчий суддя, який устиг здебільшого переслухати Рафаловича, заки велїв відпровадити його до арешту.
— Ну, що? — запитав його президент.
— Розумієть ся, перечить, — ляконїчно мовив суддя.
— Всьому перечить?
— Нї. Навпаки. Оповів менї зовсїм щиро всю історію своєї знайомости зі Стальським — і з панею Стальською.
— А, так і з нею він був знайомий?
— Так. Се, так сказати, його Jugendliebe[1]. Вчора вечером вона надумала покинути мужа, була в нього, давала йому свій саквояжик на аґі-
- ↑ кохання з молодечих лїт
