мітно підійшов до Шнадельського і, взявши його за руку, шепнув йому:
— Ходи додому!
— Га? — також шепотом запитав Шнадельський, і ввесь стрепенув ся від Шварцового дотику. — Се ти? А ти чого хочеш?
— Ходи додому! — знов із притиском шепнув Шварц і потягнув його з собою. Шнадельський ішов, усе щось балакаючи про Ваґмана, про шнур, про ключ насеред покою і про касу, яка знаходить ся в порядку, зовсїм у порядку…
— Бій ся Бога, чоловіче, мовчи! — шепнув йому Шварц, вивівши його з юрби. — Що ти робиш? По що ти йшов із дому? Сам не тямиш, що з тобою!
Шнадельський витріщив на нього очі. Більш інстинктом, як розумом, він зміркував небезпеку й дав без опору вести себе. За пів години оба були зібрані. Фякер завіз їх на залїзницю. Шварц узяв два білєти до одної недалекої стації, де залїзниця роздїлювала ся на двоє. Там замісць до Львова, він узяв білєти до Перемишля. У Перемишлї він узяв білєти до Кракова, сим разом білєти другої кляси; давши ґульдена кондукторові, одержав окреме купе, в якому замкнув ся з хорим Шнадельським. Із Кракова він узяв білєти до Берлїна. Коли доїхали до Берлїна, Шнадельський лежав у купе зовсїм непритомний, у страшенній гарячцї, кричав, зривав ся і знов падав, стогнав, то знов балакав щось незрозуміле. Шварц рад-не-рад мусїв лишити його. За порадою кондуктора він завіз його до якоїсь приватної лїчницї, де в нього сконстатовано гостре
