запаленнє легких, занедбане в перших стадіях. Шварц записав його на фальшиве імя, заплатив за лїченнє на місяць наперед, подав свою — також фальшиву — адресу в Берлїнї і, не озираючись довше, дмухнув до Бремергафен, а відси під фальшивою назвою за море.
Слїдчий арешт Євгена протяг ся довше, нїж він надїяв ся зразу. Правда, слїдчий суддя вже по кількох днях важких і старанних пошукувань дійшов до внеску, що Євгенові зізнання абсолютно правдиві, і що правдоподібність його вини, чи співвини в убивстві Стальського дуже мала. Та проте радна палата, під впливом старости і президента, не згоджувалась випустити його на вільну стопу; ті диґнїтарі[1] бояли ся закиду тенденційного арештовання, і слїдчий суддя одержував усе нові поручення — доповнювати слїдство. Обставини наче змовили ся проти Євгена. Два найважнїйші свідки, що могли були пояснити справу, Реґіна й Баран, пропали без слїду; а тут у додатку щезли, мов камінь у воду, ще два важні свідки — Шварц і Шнадельський. Правда, зразу здавало ся, що нїчого важного вони не могли зізнати, але слїдчому чим далї, тим більш загадковою видавала ся їх роля тої фатальної ночі.
Та ось у тиждень по арештованню Євгена приїхав до міста ґраф Кшивотульський. Він лежав хорий і тільки недавно довідав ся про самовбивство Ваґмана. Прибувши до міста, він пішов просто до президента суду й запитав його, чи в Ваґмановій
- ↑ Достойники (поль. dygnitarze)
