Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 63 —

— Ну, не менї се кажіть! Уже я напробував ся у своїм життю сяких-таких.

— Якже ж се стало ся, що ви, маючи такі багаті індуктивні відомости, та оженили ся з бльондинкою?

— Фаталїзм! Судженої конем не об'їдеш. Сказати вам по правдї, менї навіть зовсїм не треба було женити ся. Знаєте, свою сантиментальну добу я перебув іще в ґімназії і, коли з шестої кляси мене взяли до війська, я мав уже дуже багатий засіб досвідів у любовних і полових справах. Військовий мундур має на жіночі серця дивний, маґнетичний вплив. Попросту, витолкувати собі того не можу. Та сама жінка, — однаково: замужна, чи незамужна — котра не погляне на вас, коли ви йдете попри неї в цивільному, напевно, всміхнеть ся або, бодай, зробить солодкі очі, коли ви йдете в мундурі і з достаточною безсоромністю глянете їй у очі. Супроти серіозної атаки з вашого боку майже нї одна не встоїть. Зрозумієте, що я не з тих був, щоб не використати оті чари військового мундуру до границь можливости. Десять раз я міг оженити ся; багаті і впливові жінки, панна і вдови — попросту вішалися менї на шиї, були б щасливі, як би я був узяв їх. А чоловік дурний був! Усе думав: підожду, трапить ся ще щось лїпше. Одним словом — фаталїзм.

Він похитав головою, помовчав хвилю, а потім говорив далї.

— Нараз показало ся, що того війська менї за багато. Я подякував за службу, дістав місце манїпулянта при судї, скинув мундур і тодї тільки по-