»,Зле варить?'«
»Не жартуй, Валєріяне! Ти дуже добре розумієш, про що я говорю.«
»,А коли знаєш, що розумію, то знов я не розумію, по що ти се говориш. Орися добра служниця, менї вона подобаєть ся, і я не бачу причини відправвляти її.'«
»Значить, хочеш, щоб я забрала ся від тебе?«
»,Також не бачу до сього нїякої причини. Недогода тобі?'«
»Валєріяне! Невже ти можеш так питати?«
»,Бачиш, що можу, коли питаю. Та нї, не буду питати, а скажу тобі попросту, що не бачу причини, чого тобі злостити ся. Ти заздрісна на Орисю?'«
»Заздрісна? На Орисю?« — скрикнула вона, вмішуючи в тих словах стілько погорди, скілько лише в неї знайшло ся на складї.
»,А коли не заздрісна, то чого тобі треба?'«
»Того, щоб ти вважав за жінку мене, а не її.«
»,Се від тебе залежить. Як би я при тобі знаходив більше приємности, то я не шукав би її в товаристві Орисі.'«
— Вона замовкла. Я думав, що, виговорившись, вона вспокоїть ся. Але де там! Я пішов до канцелярії, а вона покликала побличного послугача й велїла йому забрати Орисин куферок[1], а самій Орисї заплатила за місяць і відправила її геть. Орися зі слїзьми прибігла до мене до канцелярії й розповіла менї, що стало ся.
- ↑ Скриню з речами, чамайдан (нїм.)
