більшу, а зробите ви менї велику прикрість, я вам зроблю ще більшу.'«
— Вона луснула дверми й замкнула ся у своїй спальнї. Другого дня рано не показала ся. Я пішов із дому без снїдання й мусїв снїдати в кавярнї. Обід зварила сама — і, розумієть ся, погано, а ввечір знайшла собі служницю, якусь погану, стару бабу. Я ще раз пробував усовістити її.
»,Слухай, жінко'« — мовив я вже без іронїї, — »,поговорімо поважно. По що ти впираєш ся проти мене? Тобі з того не було нїякої шкоди, що я розмовляв та жартував з Орисею, а, відправивши її, ти зробила менї велику прикрість. По що тобі задля примхи затроювати наше спільне життє? Ти кажеш, що покинеш мене, коли я назад прийму її. По що говорити дитинства? Адже знаєш, що се неможливо. Покинеш мене, — ну, й куди дїнеш ся? Знаєш добре, що тїтка не прийме тебе, бо ж вона тільки на те держала тебе, щоб випхати заміж, а тепер не схоче бачити тебе на очі. Знаєш добре, що коли б ти покинула мене, се був би скандал і для мене, се пошкодило б менї в опінїї моїх зверхників, і я вжив би всїх правних способів, щоби привести тебе назад до дому, а надто був би змушений розголосити, що ти покинула мене на те, щоб віддати ся неморальному життю — і тобі була б загороджена дорога до всякого заняття, тебе не приняли б у жаден чесний дім. Подумай про се все! Адже ти, серденько, в моїх руках, тим більше, що й посаг твій тїтка віддала в мої руки, і я, як твій муж, заразом також і твій опікун, що-найменьше доти, доки ти неповнолїтня.
