же ти! Напишу хоть лист до самого пана маршалка!“ І написав. Усе йому виложив. Як нашої роботи ложками його ексцеленція[1] в дитинстві годувався, як тепер ми від нього ждали опіки й підмоги і як нас раптом оця цехова устава підрізала — все по порядку. Виписав я йому також, скільки то в наших сторонах ковалів, шевців, ткачів, теслів та інших ремесників через ті цехи хліб потратило, а на остатку, як то ціла та історія з цехами тільки жидам не добре вийшла, бо жид таких збанкрутованих ремісників бере до себе ніби на службу, вироблює для себе аркушик зарібковий, і каже бідолахам робити на себе. Жид збагачується, а вони ледве дишуть…
Виписав я це все й післав до Львова до рук самого пана маршалка. Отже підіть ви — як післав, так і до нинішнього дня ніякісінької відповіди нема. Ну, та воно й видима річ: де би там такий великий пан хотів відповідати на базгранину простого хлопа! Тільки те мене дивує: пощо в такім разі гомоніти так голосно про піднесення домашнього промислу?..
Львів, у січні 1887 р.
- ↑ Ексцеленція — те, що по російському „високопревосходітельство“, наше ясновельможний.
