Цю сторінку схвалено
— І ніхто вам нічого не казав?
— Ні, ніхто. Я гадав, що хоть арештують та цюпасом[1] до села відішлють, отже не хотіли. Прийшлося самому, голому й голодному, паляндрувати. Господи, що я назнався, що я назнався!…
— Ну, а в повстанню ви були?
— А дідько знає! Здається, не був.
— Ну, а Польща буде? — вирвалось у когось знехотя з уст.
Довбанюк тільки голову понурив. Мовчав, мовчав, а далі зірвався, тупнув покаліченою ногою до землі, махнув залізною ложкою по повітрю в якімось неозначенім напрямі, та на ціле горло як не крикне:
— А нехай їм там усім тристенний дідько матір мучить!
Львів, у лютім 1886 р.
- ↑ Цюпасом — етапом.
