циган кланяючись, а за ним почала кланятись уся його родина. Поклавши на кам'янім помості ощіпки і сир, війт поспішною ходою рушив назад до села, пильнуючи, щоби ніхто його не бачив. А в душі він сміявся з того, який то лютий буде шандар, коли завтра прийде, а циганів уже й духу не застане.
Добре то говорять: гірська осінь, то вистарчить за добру зиму на долах. Ледве наш жандарм вийшов за противну[1] границю Ластівок, ледве війт, довершивши своєї політичної, місії, вернув назад до села, коли в тім високий верх Парашки, що вистирчує вгору в виді величезного тризубця, покрився густою мрякою, або, як кажуть, „закурився доразу“. Величезними клубами котилася та мряка вниз, гнана сильним, свищучим вітром. За пів години все вже щезло в вирах і клубах снігової „куревільниці“, котра з усіх боків била в очі й засліплювала пішохода, замазувала йому стежку перед ногами.
Кленучи і спльовуючи раз-у-раз, боровся жандарм з метелицею і йшов твердо наперед. Уже недалеко було село, до котрого мав дістатися на ніч — остаточна мета його обходу. Ще тільки треба було по кладці перейти на другий бік ріки. Але це власне була дуже небезпечна штука. Ріка шуміла під кладкою мов скажена, а верхом рвав вітер, шарпаючи за поруччя, мов хлоп руками. Кладка була ховзька
- ↑ Противний — що напроти, супротивний, супротилежний.
