від снігу, а вітер сліпив очі. Вже близько берега жандарм поховзся і впав у воду. Вода була не глибока, але страшно бистра. В одній хвилі течія зірвала жандармові з плеча карабін, а з голови чако з когутячим пір'ям. Великий камінь — кругляк, котрий вода котила по дні, вдаривсь о його ноги і звалив його з ніг. Тільки з крайньою натугою жандарм виграмосився на беріг. Був мокрий до ниточки, промерзлий і переляканий. Хотячи огрітися, бідолаха пустився щодуху бігти до села, до знайомого попа. Але хоч і як не далеко це було, то все таки заким забіг до хати, мокра одіж на нім сціпла на морозі як кість, а з грудей не міг видобути голосу. Правда, що на попівстві кинулися терти його, огрівати, рятувати. Той рятунок і його залізне здоров'я зробили те, що він не добув собі ніякої тяжкої хороби, та все таки мусів цілий тиждень пролежати в ліжку в міцній гарячці. Ввесь той тиждень курило снігом, свистів вітер, тис мороз, так що навіть здоровому непорадно було в горах пускатися в дорогу з одного села до другого. Аж по тижні вітер притих, випогодилося, але мороз потис іще гостріщий. Жандарм не хотів довше гаятись, хоч піп не важився пускати його від себе піхотою, ще й напівнедужого. Казав запрягти санки й відвезти його до Підбужжя, куди вже вперед дав був знати про його пригоду.
Коли жандарм проїзджав через Ластівки, пригадав собі циганів, про котрих зовсім був позабув у своїй тяжкій пригоді. Він казав візникові стати супротив війтової хати, покликав війта до себе й запитав його:
— А що ви зробили з тими циганами?
