немов удар незримого батога для цього величезного залізного коня. Вона стрепенулася, фукнула раз, потім другий, третій, а далі фукаючи частіше, частіше, частіше вийшла з шопи. Ціле її тіло, а особливо її мідяні та мосяжні прищіпки, гачки, кляпи, труби — все те заблищало на сонці, заіскрилося. Гордо та пишно сунулася «Черепаха» по шинах[1], не кваплячись, поки не стала на своїм місці.
— Пришибувати отих п'ять тягарових вагонів! — крикнув надкондуктор. «Черепаха» рушила. Це починалася вже її робота. Вона свиснула скажено, зашипіла, мов тисяча лютих гадюк, затемнила сонце на хвилю клубами пари і бовдурями диму, — бачилось, страх не рада була йти до такої низької роботи, як шибування вагонів та й то ще тягарових. Та дарма, мусіла.
Ось уже вагони пришибовані, поїзд, що має йти з «Черепахою», уставлений і вона гордо стоїть на його чолі. Забрязчав перший дзвінок. Один робітник бігає з вагону до вагону змітаючи та роблячи порядок у нутрі; другий залізною вилкою напинає на поїзд линву безпеченства, вкладаючи її в гачки на кожнім вагоні; третій порається коло коліс, підливає оливи на осі; інший іде верхом по вагонах і наливає керосину до лямп. Кондуктори ліниво похожають побіля вагонів. Публіка стягається помалу.
«Черепаха» стоїть і жде. Здалеку подумав би хто, що вона нічим не відмінна
- ↑ Шини — рельси.
