Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/395

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

показав в однім куті яскині насипану величезну купу того металю, що жеврів, мов купа горючого вугля, — я міг би тобі зараз позволити набрати собі з отої купи, скільки би ти тільки міг додвигати. Але вір мені, знаю добре, що це була би лиха заплата за твою услугу. Дам тобі щось ліпше, щось таке, що тобі стане за всякі гроші і скарби, а заразом освободить тебе від тої неволі, котру так ненавидиш, від праці.

— Ой! — радісно скрикнув Іван.

— А при тім щось таке, — говорив далі Дід, — чого тобі ніхто не відбере, на що ніхто не злакомиться, чого ніколи не загубиш. Ось маєш! — І Дід узяв із одного стола лежачий на нім простий мосяжний перстінь, грубий і незграбний, такий які жиди продають сільським парубкам по п'ять крейцарів.

Іван видивився на Діда широко випуленими очима, немов хотів сказати: так отце має бути дар цінніший від купи золота?

— Візьми, небоже, — мовив Дід  — і не суди цеї речі зі зверхнього вигляду. Непоказна вона, то правда, а про те це найцінніша річ з усіх, які я маю — це перстень чудодійний. Хто його носить, той ніколи ні про що не журиться, тому сповняються всі його замисли, всі бажання. Той усе, чого тільки хоче, все осягне без праці.

— Чи то може бути! — скрикнув Іван і простягнув руку по перстень.

— Не думай, що я хочу тебе ошукати  — сказав Дід, подаючи йому неоціненний