перстень. — Побачиш швидко, що мовлю правду. Впрочім, якби коли мій дар тобі не подобався, можеш мені його звернути. Тільки прийди до лісу там, де ти увільнив мене з в'язниці, і крикни тричі: «Діду!» та вдар палицею по дереві, то я зараз тобі явлюся.
— О, я думаю, що не буду потребувати вас трудити, коли тільки це правда, що ви кажете, — скрикнув на радощах Іван.
— Не маю звичаю брехати, — суворо відмовив Дід. — Отже ще раз тобі говорю: як тільки мій дар колинебудь почне тобі не подобатись, то ти прийди і заклич мене, я візьму його назад. В ніякі інші руки крім твоїх він не піде і нікому крім тебе служби робити не буде, це пам'ятай. А як віддаси його мені, то я тобі взаміну за нього дам який інший дар, що собі сам вибереш. Ну, а тепер іди і бувай здоров!
За кілька хвилин Іван був уже на світі.
Побачивши себе на вольнім, яснім світі, Іван зачудувався не аби як. Коли недавно тому йшов з Дідом, то йому здавалося, що находиться в якійсь стороні зовсім невідомій, серед величезних скал, трохи не до самого неба високих гір і бездонних ярів. А тепер він побачив себе в місцевості добре йому відомій, де ліс був рідкий, гори невисокі, скал ані сліду, та й яри не глибші понад звичайну міру гірських проваллів. Зміркував, що находиться недалічко того місця, де сидів інощо
