— Ге, ге! Ясному пану язик запутався! — посмішкувалися драби. Ватажко тимчасом перешукував нутро карети. Але хоч і як старанно перетрясав, то все таки крім золотого годинника і деяких других цінних річей нічого не міг найти. Грошей мов і зовсім не було в кареті.
— Певно їх при собі має, — сказав ватажко і почав так само старанно обшукувати князівську особу. Але і це було надармо. Князь немов прочував біду і рано, заким рушили в дорогу, сховав гроші в потайник, зроблений в дерев'яному пудлі[1] карети і відомий тільки йому одному. При собі мав тільки кілька гульденів дрібними.
— Де гроші? — щосили верескнув драб, телепаючи князем мов горсткою, так що мало дух з нього не витряс.
— Лю… лю… лю… — блеконів у одно князь, тремтячи і не можучи встоятися на ногах.
— Положіть його і бийте, поки йому язик не розв'яжеться — закомандував ватажко.
Бідний князь не міг навіть кричати, а тільки пищав під ударами, як дитина.
— Беріть ще й візника, може нам цей скаже! — командував тим часом ватажко, і зараз кілька драбів кинулося до Івана, щоби стягнути його з кізлів.
— Дай спокій, ти! — огризнувся Іван, що за весь той час преспокійно собі сидів на кізлах і держав коні. — Не руш, бо коні сполошаться.
- ↑ Пудло — коробка.
