дуже низької проби, картяр і розпусник. Протративши замолоду більшу часть батьківського добра, він тепер дотрачував решту. В товариствах чемний і укладний, грав ролю великого пана і дуже гонорового чоловіка, але потаємно затягав довги в кого міг, не платив кравцям і іншим ремісникам, жив на довг у готелі, а навіть у свого старого візника не встидався випозичити значну суму грошей, котру той за ліпших часів ощадив собі був на старі літа. Від того візника, з котрим Іван заприязнився, він довідався про Едвіна досить такого, що міг виробити собі про нього докладний погляд.
Едвінові грозила руїна і він очевидно закинув гачок на Ніну, котру вважав великою багачкою. Іванові аж страшно робилося, коли подумав собі, що ожидає цю нетямущу дівчину в руках цього чоловіка, і він постановив собі остерегти її перед ним.
— Слухай, Ніночко, — сказав він, увільняючися лагідно від її пестощів, котрі замість вдоволення і розкоші робили йому глибокий біль. — Я хотів би тебе про одну річ запитати, але дай мені слово, що не прогніваєшся на мене.
— Ну, питай, питай, ти медведю! — сміялася Ніна, опираючися з комічною повагою ліктем на його плече.
— І скажеш мені правду?
— Це вже як мені сподобається.
— Чи то правда, чи тільки мені так здається, що тобі сподобався граф Едвін?
