— Знаю це, — мовив Іван. — А за все інше спасибі вам. Усе інше я собі здобуду працею, в меншій мірі, в більшій мірі, ріжниця невелика. Бувайте здорові, Дідусю!
— Іди здоров синашу! — сказав Дід, і закрутившися млинком на однім місці пірнув у землю, мов той свердель.
Що сталося з Іваном? Здалося йому нараз, що якась важка змора, котра досі держала його в своїх лабах, відступила від нього і позволила йому віддихнути свобідно і випрямитися. Він віддихнув, підняв угору голову — і пробудився!
— А! Що це зо мною було? — скрикнув, схапуючися з пенька, на котрім сидів, дрімаючи.
— Чи це сон був, чи й справді я мандрував по чужих краях?
Оглянувся довкола і побачив свою сокиру, зарубану у пеньку.
— Тьфу щезни маро! — скрикнув Іван. — І присниться чоловікові диво! Певно я десь у таке дивне місце сокиру зарубав. Та гов, чи направду це був лише сон? Але ж Господи мій, то я мусив довго спати! Аджеж мені бачилося, що я найменше рік часу прожив. Ну, але щом бачив світа, том бачив, хоч у сні лишень, то на одне вийде!
І пригадавши собі всі свої пригоди, він зо страхом почав общупувати свої руки і ноги, чи справді він не є такий ослаблений, яким чув себе перед хвилею. Та ні! Богу дякувати, був здоров, сильний і
