5) „Поки рушить поїзд“ — було надруковано в Літ.-Наук. Вістнику в 1898 під трошки зміненим заголовком: „Заким рушить поїзд“ (нарис). Увійшло у збірку „На лоні природи“, звідки й передруковується.
6) „Без праці“ — було надруковане в „Зорі" за 1891 рік. Того само року вийшло окремо накладом Товариства ім. Шевченка у Львові; в 1904 р. Київський „Вик" передруковав: „Без праці“. Передруковується із „Зорі“ 1891 року.
7) „Дещо про себе самого“ — цей надзвичайно цікавий документ містимо, переложивши з польської мови. Помістив його Франко, як вступне слово до своєї збірки оповідань на польській мові „Obrazki galicyjskie“ 1897 року, де воно поміщене під заг. „Nieco о sobie samym“ ст. I–VII. З приводу цього вступного слова піднявся страшенний крик в українській і польській пресі і через те частина накладу вийшла без передмови.
На Франка посипалися гострі напади. „Діло“ („Дѣло“ орган народовців, Львів 1897, ч. 97) у вступній редакційній статті „Смутна поява“ трактувало Франка через „польський журналіст“, та апелювало до його „дрібки чести“, заявляло, „що своєю сповіддю“ Франко перейшов „Крашанку“ Куліш та шовіністичні антиукраїнські писання Сенкевича — „з огляду на брутальність напастей“. В 1891 р. „Діло“ назвало Франка і „скаженим вовком“. На ці напади Франко відповів афоризмами під заг. „Декілька афоризмів“ у альбом „Ділу“, прочитавши його статтю „Смутна поява в ч. 97“. („Житє і Слово“ VI, 1897 р. стр. 263–264). На початку наводить уривок віршу Юл. Словацького:
Choć wiem, ze słowa te nie zadrza długo.
W sercu, gdzie nie trwa myśl nawet godziny…
Mówię bom smutny i sam pełen winy.
(„Хоть знаю, що слова ці не задрожать довго в серці, де думка не зупиняється навіть години… Говорю, бо я сумний і сам повний вини“).
Дальше йдуть афоризми:
„Любов не обов'язкова, та почуття обов'язку обов'язкове“.
„Хто твердить: люблю свій народ, а не сповняє своїх обов'язків супроти нього — той брехню твердить“.