— А як буде? — відповів той холодно, встаючи і збираючися до відходу. — Дякую тобі за пиво, до роботи в понеділок не маєш чого приходити, я вже приняв другого. А впрочім (ці слова сказав уже коло самих шинкових дверей) я таких опришків, таких шибеників, як ти, не потребую!
І підмайстер одним скоком вибіг на вулицю й затріснув за собою шинкові двері.
Нещасливий муляр став мов громом прибитий на ті слова.
Довгу хвилю стояв нерухомо, не знаючи запевно, що й думати. Далі прокинувся. Якась дика думка блисла в його голові. Він одною рукою пірвав стіл, за котрим сидів, і як стій відломав від нього одну ногу, а відтак замахнув відломаною ногою по шинквасі. Брязк, дренькіт, хруст, крик жидівки, гамір надбігаючих людей, крик поліціянта, все в одній хвилі зіллялося в одну дику, оглушаючу гармонію. За хвилю нещасний муляр опинився серед ревучої та пискливої купи жидів, що з великим рейвахом віддали „скаженого та бісноватого розбійника“ в руки поліціянта. Грізний сторож публичного безпеченства вхопив його за плечі і пхнув наперед себе. Побіч поліціянта поволоклася ледве жива з переляку шинкарка, залишивши замісць себе другу якусь жидівку в шинку, а довкола них голосячи та верещачи, ціла купа жидиків і всякої вуличної голоти повалила до поліції.
- 1878 р.
