Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/75

САМ СОБІ ВИНЕН

 

I

„Виставлений на публичну продаж ґрунт під нумером конскрипційним 29, власність Миколи Прача, вартости шацункової^[1] 150 ринських, ураз із всіми господарськими забудованнями, зложеними зі стайні на одну корову і хліва на одну свиню, для заспокоєння вірительносці^[2] Мортка Шіндера в сумі 40 ринських коштів екзекуційних. Ціна виволання^[3] 150 ринських. Хто да вєнци?“^[4].

Оце все викрикуючи захриплим горільчаним голосом вичитував із подовгастого синявого піваркуша паперу возний судовий, що заразом сповнював службу заприсяглого ліцитатора^[5]. А прокричавши, прогримав кілька разів молотком о дошку поставлену на колоді, що заступала місце урядового стола.

Хата і господарські будинки, про які, мов на сміх, говорилось у ліцитаційнім едикті, то

1. Вартість шацункова — з польського, оцінена.
2. Вірительність — позика.
3. Виволання — з польського, виклик.
4. Хто да вєнци — з польського, хто дасть більше.
5. Ліцитатор — той, що продає з молотка.