Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Гершкові полегшало трохи на душі, і він тим упертіше зайнявся своїм заробітком. Достави до депа тяглися три роки, потім знайшлася ще одна подібна робота, і ще третя. Хоч зиск із них був невеличкий, а клопотів багато, все ж таки Герш почував себе задоволеним. За намовою своєї тещі, яка здавна марила про те, щоб мати свій склеп і урядувати за його прилавком, він заложив склеп з блаватними товарами[1], та ледве спровадив товари, вложивши в них половину свого капіталу, коли в ринку вибухла пожежа, що знищила також його склеп з товарами.

— Ні, — сказав він після цеї пригоди до тещі, — видно, не стелиться мені дорога до склепу, і не хочу робити другої проби.

І він знов пішов по селах, скуповував худобу й висилав до Відня, возив сіль у гори, та все чув якесь незадоволення, мов не натрапивши досі на те, що властиво повинно бути його заняттям. Отак тяглося десять літ. Восени 1859 року, переходячи Борислав, він побачив якусь нову, муровану буду обік села на толоці, і поцікавився, що це?

— Ах, це Домсова копальня, — сказав йому знайомий селянин.

— Домс? Це що за Домс?

— Це такий собі панок, прусак. Він, кажуть, був у Гамериці[2] і там придивився, як із кип'ячки роблять таке, як воду, і вживають до освітлення.

Герш не слухав довше й побіг стежкою через потічок до нової фабрики.

 
  1. Блаватні товари — мануфактура.
  2. Гамерика — Америка.