нового жильця… правда, я зле зробив, приймаючи його, а не зарадившись уперед з вами, алеж бо видите, приходить чоловік змучений, слабий, ніхто його не хоче приймити, а з лиця йому видко, знаєте, я на те старий практик, що людина добра, ну, що я мав робити?.. Зрештою, як гадаєте? Не можна йому бути з нами, то я його відправлю. Але мені здається, що він був би і для нас добрий… Каже, що горілки не п'є, значить, одне добре. Ну, а по-друге робити буде при новій фабриці, то і відтам зможе нам що часом сказати…
— Горілки, кажеш, не п'є? — питав велет.
— Я сам те чув від нього, а втім ось він тут, питай його сам.
Мовчанка стояла в хаті. Бенедьо сидів в кутіна своїм петеку і дивувався дивним дивом, що це все має значити, чого зійшлися ті люди і чого хочуть від нього. Дивно йому було, що Матій попросту виправдується перед ними, хоч сам каже, що це його хата. Але найдивніше було йому з того грубоголосого велета, котрий поводився тут, мов який старший, мов господар, прикликував до себе то одного, то другого і шептав їм щось до вуха, сам не рушаючися з місця. Далі він звернувся до Бенедя і почав випитувати його строгим голосом, немов суддя при переслуханню, між тим коли всі присутні звернули на нього очі.
— Ви що, мулярський челядник?
— Ні, помічник, а при тій фабриці, не знаю за яку ласку, маю бути майстром.
Велет покрутив головою.
— Гм, майстром? А за яку то ласку? Певно вмієте добре доповідати панові на своїх товаришів?
