— Вашим побратимом, але не сліпим знаряддям вашої волі.
— Ні!
— І щоб вільно було кожному думати, що хоче, і другим говорити, що думає.
— Це у нас і тепер вільно. Адже ти чув нині…
— Так то, так, але я ще раз собі те вимовляю. Собі і кожному.
— Добре.
— А, на таке, то буду вашим побратимом, буду думати разом з вами над тим, чи нема для нас виходу з великої, всенародньої кривди!
Андрусь, а за ним Матій радісно обняли Бенедя, як брата.
Наші побратими так були зайняті собою і своїми думками, що й не чули, як хтось закалатав у сінешні двері, отворив їх з легким скрипом і увійшов до сіней. Аж коли рипнули й хатні двері і новий гість станув на порозі хати, тоді побачили його. Це був високий, рудий чоловік, з недобрим позором сивих очей і з недобрим виразом на піганистім лиці, хоч те лице в тій хвилі трохи роз'яснене було якоюсь зловіщою радістю.
— Дай Боже! — муркнув чоловік, припіднявши дрібку капелюх на голові.
— Дай Боже! — відповів Матій, котрому якось недобре зробилося на вид нового гостя. Бо той новий гість, то був його найбільший ворог, Мортко, наставник при кошарах у Германа Ґольдкремера. Матій немало здивувався, чого хоче Мортко тепер, в таку пізню добу, в його хаті, але привичне нашим людям пошанування для кожного входячого в хату казало Матієві скрити в глибині душі свою ненависть
