Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 10. Повісті (1957).djvu/291

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Певно що зле, бо тепер я перед усім тим народом брехачем став.

— То ваша річ, не моя!

— Моя річ? Алеж ваше слово!

— Алеж я вам дав план! Що ви за такий будівничий, що не зуміли з пляну розпізнати паровий млин від нафтарні?

Ті слова дуже вкололи будівничого.

— Е, що там ваш глупий плян! Я на нього й не дивився!

— Ну, то ваша вина! — відрізав Леон. — За що в мене гроші берете?

Ця сварка велася голосно і ставала чимраз голоснішою. Леон почервонів, як рак, а й товсте лице будівничого налилося кров'ю. Між тим робітники і деякі сторонні люди, чуючи передрачку між „панами“, поставали і ззиралися цікаво на це видовище.

— Мій пане, — кричав роз'ярений будівничий, — я чень не по те прийшов сюди, щоб слухати ваші імпертиненції[1].

— Ані я по те, щоб слухати ваші дурниці!

— Пане, ви мене ображаєте!

— Не дуже страшний проступок!

— Ви шкодите моїй славі!

— Ви пошкодили моїм інтересам!

— Так? То прошу заплатити мені за мій труд, і я ще нині вертаю собі до Дрогобича.

— О, і овшім[2]! Будьте ласкаві подати мені рахунок, і то не лиш за тутешній труд, але й за дрогобицьку будову! Постараємося обійтися без такого геніяльного будівничого! — І Леон гордо відвернувся на знак, що бесіда скінчена.

  1. Імпертиненції — грубіянства.
  2. Овшім — тим краще.