й зараз завтра мали вибратися Матій і Сень Басараб до Дрогобича для закуплення хліба. Матій мав там знайомого пекаря і надіявся, що через нього можна буде без шуму і без підозріння замовити таку велику скількість муки й хліба, а перевезти бодай більшу половину замовлених запасів можна буде ще перед вибухом, на протязі тижня, в бочках та паках, в яких звичайно возять великі ладунки воску і нафти. Таким способом усі приготування могли б зробитися швидко і неспостережно, а іменно в тім лежала би найбільша порука вдачі для робітників, бо підприємці переконалися би про їх силу і про добру організацію цілого замислу, а й самі робітники, видячися забезпеченими від голоду і нужди, набрали б смілости і певности. Так само мав Андрусь Басараб з Деркачем піти по сусідніх селах і в знайомих ґаздів (брати Басараби були родом з Бані в найближчім сусідстві Борислава і знали багато ґаздів по дооколичних селах) позамовляти відповідні будинки для своїх складів. Інші побратими мали остатися в Бориславі і наглядати, щоб усе йшло в порядку і щоб підприємці завчасно не дізналися про те, що таке загадали зробити робітники.
А що того дня була неділя і нарада скінчилася досить завчасу, то побратими розбіглися, щоб зараз ще скликати на нараду часткових касієрів і обговорити з ними, як стоїть діло. Довго в ніч живо було в Матієвій хатині; старі й молоді, пожовклі і рум'яні лиця мелькали в слабо освітлених вікнах, поки вкінці геть уже по півночі не порозходилися всі по домах. Борислав під покриттям темноти спав уже давно глибоким сном, тільки десь
