з радости. — Як побачать, що я можу без них обійтися, що маю своїх робітників, то тоді самі прийдуть, ще й напрошуватись будуть. Анумо, побачимо, чия візьме!“
Дивний якийсь гомін, що йшов від толоки і змагався чимраз дужче, притягнув Германа до вікна. Але доглянути він не міг нічого, окрім цілої купи заляканих підприємців, що спішили вулицею до його дому.
— Це що там такого? — спитав їх Герман через вікно.
— Бійка якась! Б'ються! — відповіли хором підприємці.
— Хто з ким б'ється
— Тутешні робітники б'ються, але не знати з ким. Якась громада надійшла від Губич, вони не хотять їх пустити до Борислава, ну, і розпочалася бійка.
Гомін тривав іще хвилю, а опісля зачав притихати.
— Гурра! гурра! — розляглося за тим у повітрі. Всі підприємці, не виключаючи й самого Германа, чогось поблідли і затремтіли, але ніхто не казав і слова. Німо і тривожно слухали далі.
— Гурра! гурра! — роздавалися далі радісні крики, але, окрім того „гурра“ не можна було нічого більше розібрати.
— Прошу, панове, ходіть до покою, порадимось, — сказав по довгій мовчанці Герман.
Ледве війшли підприємці, ледве усівся гомін привітання, аж тут відчинилися двері і впав блідий і заляканий Леон Гаммершляґ. Одежа на нім була запорошена, а декуди й пошарпана, він дихав тяжко і, влетівши до покою, кинувся на крісло і довгий час сапав, нічого не
