— Алеж, пане, — відповів Стефан, — та же досі був би згиб чоловік. Ми бодай що то, а кров зтамували.
— Мовчи, стара торбо! — гаркнув гнівно цирулик. — Ти відки знаєш, що був би згиб? Як ти можеш те знати?..
Стефан, хоч був на слово досить гострий, змовчав, а цирулик почав розглядати рани й запевно мусів признати в душі, що перев'язка зовсім не була так лиха, як думав зразу. При помочі селян, котрі почали увихатися, немов тут ішло про рятунок їх наймилішого свояка, попромивано рани, і тоді аж можна було розглянути, що таке покалічено в Іцка. Здається, падучи з високої кручі, він упав насамперед на лівий бік о гострий, вистаючий камінь, бо ліва рука була зламана повище ліктя, а крім того, в самому рамені була глибока рана. Відтак тіло переважилося направо, при чім Іцик покалічився о другий камень. Цирулик побачив, що біда, і коли люди, а особливо жінки, яких зійшлася повна хата, запитали його, чи вийде Іцик, він стис плечима й сказав, що велике було би диво, якби дожив до завтра.
Цирулик сказав правду. Іцик умер ще того самого дня, не прийшовши ані на хвилю до пам'яти. Герман не плакав на його похоронах, його тіло все ще дрижало зі страху від тої ночі, — страх витискав усяке інше чуття. Він ночував у губицького орендаря, котрий заразом узяв опіку над Іцковим маєтком, щоб ніби зберегти його для Германа. Герман пробув у нього до весни, не знаючи, що діється з тим маєтком. Аж коли громада упімнулася о те діло, орендар показав якісь рахунки, якісь Іцкові квитки, — хату й город Іцків спродано,
