а по сплаченню боргів лишилося для Германа 90 гульденів, котрі орендар віддав йому до рук. Герман з тою сумою вийшов із Губич, пішов у світ шукати щастя, — і ота сума була першою підвалиною його мільйонів.
Так закінчилося для Германа супокійне сільське життя. Тепер, сидячи за писемним бюрком перед рахунковою книжкою в Бориславі, він, практичний чоловік, фінансист, не багато ваги прив'язував до наслідків, які лишило те життя в його душі. Він навіть силувався глядіти на нього згірдно, звисока, шукав у голові насмішливих слів для його схарактеризування, але, проте, його думка раз-у-раз вертала до тих світлих хвиль, і не знати чому, йому все ставало легше на серці, коли згадував губицьке життя. Він не тужив до нього, не бажав, щоб воно вернулося, але чув заразом, що теперішнє життя серед достатку й розкошів зовсім не ліпше від тамтого, коли навіть не поганше. Він сам не знав, чому кожний раз при думці про Іцка й Губичі йому робиться якось так на душі, як тому, хто, блудячи в густім, темнім лісі, крутими стежками, нараз вийде на невеличку поляну, залиту ясним сонячним світлом, заповнену теплом і пахощами квітів. Він почав думати про дальше своє життя під вагою того вражіння, і йому бачилося, що ось він знов спускається в темний ліс, у якім йому призначено блудити без виходу, а доки, до якої цілі — хто його знає! Йому робилося чимраз тяжче, тісніше, якось душно й лячно. Чи то від сонячної спеки, чи від вохкости в хаті йому пробіг мороз поза плечима.
Він пішов до Дрогобича, сам не знав чого. Не було в нього певної думки про заробок, до
