Та проте його практичний змисл узяв швидко верх над острахом.
— Добре, реб Вольф, — мовив він, — але що ви мені дасте за це?
— Заробиш ти своїми грішми, то твої дві частини зарібку, а моя третя; зароблю я своїми, мої дві частини, твоя третя; а коли гроші складаємо оба, то в такій пропорції ділимо й зиски.
— Добре. Пристаю на умову. Моєї вірности можете бути певні. Але яке мені запевнення?
— Яке слово ти перед рабином даси мені, таке саме я дам тобі. Добре?
— Добре.
— Ну, а тепер ходи, заплати обід і гальбу вина на згоду.
Минуло кілька тижнів, і Герман із либака зробився баришівником. Компанія прийняла його за оплатою п'ятьох ринських на загальну почесну, а рабин так розумно й досадливо промовив їм до сумління, що Герман, даючи Вольфові слово на вірність, аж розплакався. Вольф уважав це за добрий знак і почав з Германом проходити практичний курс товарознавства. Він оповідав йому про різні прикмети коней та іншої худоби, учив його, як оглядати та випробовувати кожну штуку, як пізнавати вік по зубах, хід, силу, швидкість, робучість, як віднаходити утаєні хиби і, з другого боку, утаювати в продаваної скотини хиби так, щоб звичайний покупець не міг їх пізнати. Він оповідав йому про ціни й способи торгування, характеризував панів, попів, селян та різнородних покупців і продавців, оповідав про славні ярмарки на коней в Улашківцях, на вів-
