— Саме, графе, — сказав адвокат, випростовуючись і раптом поважніючи, — думаю, що це дійсно обивательська справа, — причинюватися до загоєння цих ран, а не дозволяти їм постійно ятритись.
Але в цих простих словах, що нічого ще виразно не говорили, почув граф повів якогось нового духу, зовсім відмінного від того, яким досі дихав давно знайомий йому коморник. І дійсно, був це найсильніший аргумент, що ним Владко склонив коморника прийняти дражливу селянську справу. Коморник довго опиравсь йому, але пізніше з апломбом повторював його в своїх відповідях на всякі закулісні закиди.
Розмова перервалась. З зали вдарили в вуха зібраних могутні акорди розчулюючої прелюдії Тимольського до однієї з його чарівних коломийок. Був це звичай, перейнятий від українців, до деякеї міри концесія для української землі, — починати бал українським національним танцем. У залі почався рух, і пари почали виступати наперед і утворили величезне барвне коло, порожнє всередині. Хвилина очікування, під час якої дрижать нерви, в такт стискаються м'язи під звуки пориваючої коломийки. Втім, із нерухомого кола виривається одна пара: мужчина в легких підскоках випадає, мов серна на поляну з густого лісу, дама пливе легко, звільна перехиляючи набік голову і піддержуючи руками фалди сукні. Вони підпливають аж на середину кола — мужчина в щораз живіших скоках забігає то з цього, то з того боку. Він наближається, — дама відвертає обличчя і подається назад в граціозних дрібненьких скоках; він віддаляється, схиляючи вниз голову, — дама звертається до нього, суне наперед, неначе притягана якоюсь магнетичною силою. Хвилину обоє рухаються мірно, але на однім місці, наче вагаючись. Та ось наближається мужчина з новою силою до атаки: вхопившися під боки, підбивається ногами догори, відлучається від землі, підноситься в повітрі, летить, торкаючись тільки паркету блискавично швидкими рухами. Дама, немов зачарована цим доказом сили та зручності, стає мов укопана майже на місці; стоїть нерухомо, злегка лише схиляючись під такт музики. А мужчина безперервно літає перед нею наприсюди, виробляючи зо своїми ногами найнеправдоподібніші штуки, викидаючи їх на зразок вимахуючих крил, то знову вдаряючи ними перед себе, то наче кидаючись до стіп своєї вродливої повелительки, і без-
