— Показується, як знають ексцеленція, — цідив звільна граф Гіацинт, запалюючи Бог знає котру вже цигарку, — що ці Калиновичі…
— Що? — перервав йому граф Адольф. — Мовиш про них у множині?
— Так. Є їх два. І показується, як кажу, що діють обидва в порозумінні.
— В порозумінні? Що діють?
— Один, як ексцеленція знають, впливає на публічну думку при помочі газети, а другий, як я довідався від коморника С-ського, це той самий, що цій шановній людині втиснув до рук той скандальний процес хлопів з графом Альфонсом.
— Чи та-а-ак? — сказала ексцеленція з здивуванням. — Ну, це важна річ. Це треба знати. Цьому треба запобігати.
— Але думаю, — цідив дальше граф Гіацинт, безмірно радий в душі, що йому хоч раз у житті вдалося сказати щось важне та звернути на щось увагу ексцеленції, і стараючись надати собі вигляд людини, що знає ще важніші справи, — я думаю, ексцеленціє, що це все не важне, що ексцеленція занадто гаряче розуміють ці справи.
— Чи та-а-ак? — сказала ексцеленція.
— Така моя думка, — відповів поважно граф Гіацинт. — Це плебеї і пролетарії. Які їх сили, їх засоби? Один адвокатський практикант, а другий цілком молокосос без заняття, перогриз. Він дістав по якімсь кревнім пару тисяч і кинув у газету. Н-ну, ми знаємо, що така газета потрапить з'їсти. Вистачить ексцеленції поговорити пару слів з прокурором, і за півроку газета мусить упасти. А щодо адвоката… н-ну, то з цим іще легша справа.
— Перецінюєш, графе, мій вплив на прокурора, а недоцінюєш противника, — сказала ексцеленція так само поважно. — Говорив я вже з прокурором зараз по виході першого числа цього «Gońc-а», вказував йому на загрожуючу небезпеку для суспільного ладу, він обіцяв зробити, що можна, і що ж зробив? Сконфіскував на шістдесят чисел заледве десять, а й з них трьох конфіскацій суд не затвердив. А такі статті, як критика минулорічної сеймової ухвали про пропінацію, як критика дорожного закону, як річ про паї, про банкову лихву — все це пішло і навіть у тисячах відбиток буває розкидуване по селах і містечках.
